Естер

Естер буда найвродливіша,
І цар одружитися вирішив
На ній, та придбав іще жінку,
Кохаючи більше за інших.

Посáдив до царського трону,
Поклав на волосся корону
За звичаєм та за традицією,
Зробивши її так царицею.

Не знав Ахашвéрош про рідних -
З якого народу Естер,
Та був із прибічних негідник,
Який вище всіх груди пер...

Йому ж бо вклонялися люди
І падали ниць перед ним,
Лише Мордехай з дому Юди
Не гнув перед князем колін.

Це був вихователь Гадасси,
Сирітки, вона же - Естер.
Вони - полоненого класу,
Та донька - цариця тепер!

І так переповнився люттю
Гаман, що не згнувсь Мордехай,
Та в вухо цареві, між суті:
«Народ, що розкиданий вкрай,
Закони твої не шанує,
Там Бог їхній тільки панує...
Так хай же він згине!» - «Нехай!»

Почувши про це, Мордехай
Царицю Естер повідомив
Просити про милість у цьому -
Заступницею стать народу:
«Господь дасть тобі нагороду».

Та в смутку цариця Естер:
«Не кличуть мене відтепер,
Як тільки зійшла-но зоря
Вже тридцять як днів до царя.

Та знаю іще я с тих пір -
Хто ввійде у внутрішній двір
Без запрошення,-
Тому оголошення
Суворої смерті, якщо цар упертий.
Та лише до кого простягне берло,
Той житиме далі, тому повезло.

«Не думай про душу, подумай про нас;
Можливо, тому досягла ти цей час,
Щоб нас врятувати!» - сказав Мордехай.
«Ну, що ж, як загинуть - загину, нехай!
Але зроблю спробу людей врятувать,
А там - будь що буде, якщо і вмирать!..»

Не ївши, не пивши три дні і три ночі,
Умивши обличчя, заплакані очі,
По-царськи вдягнувшись, цариця Естер
Ввійшла в царську внутріш, хоча дух їй спер.
У грудях давило, неначе сверло...
Та цар простягнув золоте їй берло.

А далі все вийшло простіш за просте:
Мудріша була за Гамана Естер -
Їй мудрість та розум Господь Сам надав,
Бо Він за народ піклувався і дбав.

І викрився врешті підступний обман,
Висів на гілляці тепер сам Гаман.
І чином таким цар народ той не стер,
І вдячні були всі цариці Естер.

Як дивно Господь Свій народ так борóнить:
Спочатку - полон, а тоді, враз - корона!
Господь упрямовував дівчині шлях,
Аби через неї піднявсь віри стяг!

Доречі, цей приклад до нашіх сердець:
О, як же то прикро, що я –не борець...
Якби моя хата, та скраю,
Ніхто хай мене не чипає,
Аби було добре мені,
А там - хай горять, хоть в вогні!

Але ж всі ми - браття та сестри,
Повинні ми кожного нести
У тяжку хвилину, схиливши коліна
В своїх молитвáх, в солоних сльозах
Не тільки за себе...віддячить нам небо!

ЕстерПоэзия

Естер
Поэзия