Скидую в сон важкість повік,
Обридливість дня й тонни смислу.
З ілюзорного невода знову нагріб
Жменю образориб. Тихо висну.
Зависаю між собою та іншим зовсім,
Чий сміх чую щоранку з-за хмари.
Відвиснутий вщент від небостель підвісних,
Штучних сонць і ман'якореклами.
Маю свій світ у світі між інших світів,
Де живу і не криюсь від кулі.
Достеменно полічені схлипи піщин,
Із годинника впавші й відбулі.
Прочитано 3976 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 2,33
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
моя рука вам би вліпила двійку за невиразність думки і напуск поетичного туману.
Свєта
2008-11-27 01:30:35
Ученику-2
Простіть великодушно, що знову звертаюся до Вас, а не до автора. Маленька історія: я колись зайшла у хату однієї молодої особи і вона мені з захопленням показала картину, яку вона недавно купила. Глянувши на той витвір мистецства, я зрозуміла, що вліпла. Мені не хотілося вкинути
"свою ложку дьогтю" у її радість і мене зовсім не зачарувало та мазанина. Здавалося, що мій 4-річний внук малює гарніші і змістовніші картини. Згадалося що доводилося бачити такі ж картини раніше, у доволі пристойних місцях. Як я не намагалася щось там побачити, але до цих пір нічого не путнього не бачу. Зрозуміла одне, що мені не дано цього ні бачити, ні розуміти. Не мій це стиль і у мене немає достатньої підготовки, щоб щось між тими лініями побачити, хоча я люблю класичну живопись. Тобто, проблема не в художниках, а у мені. Те ж саме - для вас. Для чого Ви себе мучите? Вам не зрозумілий цей автор, його некласичний стиль. Може замість того щоб ставити одиниці і залишати відгуки, не тисніть на лінк з його поезією. Я впевнена, що комусь дуже подобається стиль цього поета. Залишіть їм можливість допомогти поету рости, що усім нам необхідно.
ученик-2
2008-11-27 04:53:27
Шановна Свєто,таких людей,що находять утіху і в навіженості,щитаючи це за геніальний талант,є дуже багато у світі,але це є християнський сайт і хочеться тут читати про все святе,чисте,Боже.Хай такого роду писаки печатаються на тих сайтах де їх будуть цінити і розуміти,а тут їм не місце.З повагою до вас хритиянська душа.
Сороколіт
2008-11-30 12:25:55
Згоден зі Світланою: якщо "не те", то не тільки "мона", але й "нуна" не тиснути. На кнопку. Тобто на лінку. А на автора й подавно. Бо якщо я дратуюсь, то, вибачте, Світлано, не завжди в мені проблема. Бо якщо зносять дитячий майданчик, щоб поставити пивбар - можу бути невдоволений. Але в одному згоден: не відповідай тим самим, щоб таким не стати. А якщо організатори сайту не втручаються, то потрібно цю ситуацію вирішувати самотужки (Пс.!00:3)
Уникайте тих, хто сіє розбрат, бо воно того не варте. Всі наші благі наміри будуть анульовані втратою миру.
З повагою, ще один учень Ісуса
Поэзия : Осеняю себя не крестом - Людмила Солма *) примечание:
Очень-очень старое стихо, неоднозначное в моем личном осмыслении - ни тогда в 1975г., ни сейчас - как вновь наткнулась в своих записях на этот криво вырванный из дневника, которого давным уже давно нет, листок...
Выплеснулось одномоментно. Как по наитию наваждения... И до сих пор вызывает удивление необъяснимо мятежной крамолой. Взгляд чуждый и несвойственный моей юности. До абсолютнейшей противостественности. Тяжеловесно-декадентская случайная мысль...
И хотите верьте, хотите нет: но, как только набрала полностью этот стихо-текст, даже не успев сохранить в файле, внезапно отключился свет...
Через несколько минут снова включаю компьютер и заново набиваю в Word это стихотворение.
А мысленно по ходу соображаю: старые записи... забытая памятность событий... Стоит ли ворошить все это нынешним осмыслением?!
Сейчас мне думается, это было, скорее всего, эмоционально-метафорическое эхо чего-то, навеянного каким-то книжным, скорее всего, прочтением... Хотя, помнятся немного и расплывчато-смутные события того давнего февраля. Необъяснимое созвучие разума и сердца -абсолютно чуждому мгновенью?! Поэзия раздумий и осмысления...
Немного подредактировала его, расставив акценты знаков препинания, заменив пару-тройку слов. Поискала среди памятно-знакомых классических стихов более подходящие эпиграфы и остановила свой выбор на трех 4-стишиях из И.Северянина - как показалось мне вчера вечером, наиболее характерных именно многозначием того неясно-уловимого для меня нынешней, эмоционального настроения или смысла, изложенного в этом старом моем стихе:
*Отходная Петрограду*
«Ты проклят. Над тобой проклятья.
Ты точно шхуна без руля.
Раскрой же топкие объятья,
Держащая тебя земля...»
(Игорь Северянин, 1918-VII)
*Осенние листья*
«Осеню себя осенью – в дальний лес уйду.
В день туманный и серенький подойду к пруду.
Листья, точно кораблики, на пруду застыв,
Ветерка ждут попутного, но молчат...»
(Игорь Северянин, 1929)
*Конечное ничто*
«Мы призраками дуализма
Приведены в такой испуг,
Что даже солнечная призма
Таит грозящий нам недуг...»
(Игорь Северянин, 1918-ХП)
И решилась все-таки выставить это стихотворение читателям на обозрение. Возможно кто-то, да задумается на минутку о бренности сиюминутных настроений. И поймет, что жизнь в общим-то не стоит того, чтобы безысходно отчаиваться, впадая в черный пессимизм. Стоит только оглянуться вокруг себя, посмотреть в глаза близких и знакомо-незнакомых людей, переосмыслить сумбур собственной души. Возможно причины духовного одиночества таятся в нас самих – в нашем непомерном величии Эго...
На этой житейски-философской мысли я и закончу свои раздумья над загадкой старого обрывка из забытого мной, выборочно "разоренного" когда-то дневника...
Людмила Солма, 15.10.2007г.
